У сучасному світі стрімкий розвиток інфраструктури неможливий без створення зручного, доступного і безпечного архітектурного довкілля, що дає змогу кожному брати участь в академічному і суспільному житті.

За словами Лева Парцхаладзе, наразі у більшості спортивних закладів нашої держави не створено комфортних умов для осіб з особливими потребами: із порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, інтелекту, а також людей похилого віку, батьків з маленькими дітьми та вагітних жінок. Зокрема, відсутні зручні підходи, входи та виходи, замало спеціально облаштованих місць, туалетних та душових кімнат із простором для маневрування візка чи безперешкодній доступності.

Більшість закладів спорту не обладнані, навіть, пандусами, які б мали зручний кут нахилу. Часто така споруда не має рамп (рейок) та поручнів з обох боків і по них неможливо підняти візок через невідповідність ширини рейок та коліс. Це обмежує можливість вільно пересуватися, відчувати себе комфортно, безпечно, бути невіддільною частиною суспільного життя. Від цього страждають не лише дорослі, а й діти з інвалідністю, для яких вкрай важлива соціалізація.

У наших містах недостатньо уваги приділяється обладнанню інклюзивних спортивних майданчиків та майже не організовуються змагання й різноманітні проєкти, які б враховували потреби та інтереси маломобільних груп населення та мотивували їх займатися спортом. Причиною цього є спадок Радянського союзу, де люди з інвалідністю були виключеними із суспільного життя і, часом, не мали змоги вибратися з дому без сторонньої допомоги. Їх могли, навіть, виселити з великих міст із забороною селитися ближче, аніж за сто кілометрів до цієї зони.

Настав час відходити від страшного минулого й запроваджувати європейські стандарти, які передбачають рівні права й можливості для всіх людей.

Інклюзивність передбачає не лише адаптацію наявного простору до потреб користувачів, незалежно від віку, статі чи стану здоров’я, а й врахування даних вимог ще на етапі планування.

Саме тому з 1 квітня 2019 року діють нові державні будівельні норми «ДБН В.2.2-40:2018 «Будинки і споруди. Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», метою яких є створити безперешкодний простір.

Вимоги до облаштування стадіонів, спортзалів та інших закладів спорту для людей з особливими потребами включають:

– зручність входу, фізична безпека та безперешкодність пересування об’єктом і прилеглою територією;

– своєчасна повноцінна та якісна інформація, що допомагає правильно орієнтуватися у просторі, користуватися послугами та обладнанням.

При проєктуванні будівництва, реконструкції, технічному переоснащенні чи капітальному ремонті спортивної будівлі враховується також безпечність шляхів для евакуації людей у разі виникнення загрози їхньому життю чи здоров’ю.

Вимоги нових ДБН передбачають:

– обладнання безпечних пандусів, спеціальних підйомників та інших засобів, необхідних для людей, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом;

– розміщення тактильних смуг, інформаційних табличок, позначення шрифтом Брайля та інші візуальні елементи й аудіопокажчики для навігації, що дозволяють особам з порушенням зору сприймати важливу інформацію;

– дублювання звукової інформації текстами, сурдопереклад та використання систем звукопідсилення для людей із порушеннями слуху.

Завдяки новим ДБН люди з інвалідністю матимуть можливість вболівати за улюблену команду, адже відтепер на стадіонах мають бути місця для осіб, що пересуваються на візках, розташовані в зоні, яка прилягає до виходу на трибуну. Якщо даний спортивний об’єкт розрахований на 800 і більше глядацьких місць, люди з інвалідністю мають розміщуватися у різних зонах, але не більше, ніж по троє осіб в одній зоні. Ці місця мають бути близько до виходу, щоб у разі потреби, людина мала змогу вчасно евакуюватися.

Зміни також торкнуться приміщення спортивних закладів. За вимогами ДБН обов’язковими елементами таких об’єктів мають бути універсальні туалетні кабіни та душові, адаптовані під потреби всіх користувачів.

Прийняття нормативних актів для запровадження європейських стандартів безбар’єрності є важливим кроком на шляху до інклюзії. Але не менш важливим є розвиток інклюзивної культури нашого суспільства. Тільки так можливо збудувати країну рівних прав і можливостей.

Країну без бар’єрів.